Останній бій “кіборга” Івана Альберта

Минає 3 роки з дня загибелі Івана Альберта – уродженця села,випускника Дубаневицької школи. Це теж одна із сторінок історії села та навчального закладу. Пропоную матеріал трирічної давності головного редактора часопису “Народна думка” Романа Смілки “Останній бій “кіборга” Івана”. Впевнений, що не всі то читали.

– Живемо у час Титанів, Воїнів Світла, які ніби постали з давніх легенд чи з підручників історії. Ці люди, в яких прокинувся дух нескорених козаків, опришків і постанців, – наші сучасники, наші рідні, товариші, сусіди – знайомі й незнайомі – оборонці незалежної та суверенної України і вільної Європи, котрі протистоять на українському Донбасі темним ордам Московії. Ці люди, мов зроблені зі сталі. Бетонні мури не витримують ворожих шквалів, а вони стоять… Недарма ж вороги їх нарекли «кіборгами»! Одягнені у крицю віри й патріотизму, вони недосяжні для ворогів. Їх чин – безсмертний, а жертва – здобутий в огні бастіон, що запалює до бою за правду і волю мільйони сердець. До когорти цих Героїв належить наш краянин, 37-річний боєць 80-ї аеромобільної бригади Іван Альберт – шостий від Городоччини воїн, який приєднався до української Небесної Армії. 23 січня він загинув у бою з російськими терористичними військами, захищаючи Донецький аеропорт.
У скорботі за ним сьогодні вся Городоччина. А особливо – село Вишня, де зі сім’єю, дружиною Дарією, восьмилітнім сином Денисом і одинадцятирічною донею Веронікою, мешкав Іван Альберт (він, до речі, був сусідом Героїв України Володимира Топія та Воло- ді Жеребного, лицарів Небесної Сотні), і село Дубаневичі, звідки він родом, там живуть його мати Катерина Василівна, інші родичі й товариші. Іван Збігневич Альберт – випускник Дубаневицької школи. Вчителі згадують його як доброго учня, людину із загостреним почуттям справедливості. Закінчив 56-те Львівське училище за спеціальністю «ремонтник радіоапаратури», навчався на водія у Погірцях. Строкову службу проходив у десантній бригаді в м.Миколаєві, був командиром відділення, сержантом. 2003 року звив сімейне гніздечко, одружився з Дарією Ниркою, жителькою с.Вишня. У них народилися прекрасні діти. Переселились у Вишню. Щоб забезпечити сім’ю, Іванові Альберту доводилось їздити по заробітках у межах України і за кордон. Його знали як майстра на всі руки: і плитку вміє грамотно змостити, і покрівлю перекрити. Словом, першокласний фахівець. «І людина хороша, друг вірний, – розповідають його шкільні товариші. – Чи щось допомогти, чи пораду дати, то Іван ніколи нікому не відмовив. Любив правду, порядок». А ще був завзятим спортсменом- футболістом. Грав тривалий час за дубаневицьку команду «Мрія».


Іван Альберт – активний учасник Революції Гідності. На Майдані був у 12-ій сотні. Зрозуміло, що не міг він стояти осторонь, коли наш одвічний ворог – Москва – пішов війною на Україну, сіючи розбрат і смерть. Він зі самого початку протистояння душею перебував з українськими воїнами. Влітку отримав повістку. Військову підготовку проходив на Яворівщині. Після вишколу відбув на передову. Служив у 80-ій аеромобільній бригаді, в протитанковому взводі у роті вогневої підтримки третього батальйону. Був «птуристом», тобто оператором одного з видів протитанкової зброї. Серед бойових товаришів користувався повагою. Наприкінці листопада 2014 року, перебуваючи у гарячій точці Донеччини, Іван Альберт зазнав осколочного поранення. Йому наскрізь пробило ногу, втім, на щастя, серйозних ушкоджень не було. Після двох тижнів лікування у Львівському госпіталі, коли ще й рани не встигли ціл ком загоїтись, він вже рвався на фронт, знову в бій. Друзі та родичі відмовляли від такого кроку, просили почекати, хоча б пройти реабілітацію. «Не можу, там мої хлопці, маю бути з ними, – сказав. – Йду воювати за своїх дітей, за Україну». Ось вирішив, то годі переконати в протилежному. Відтак напередодні Свята Миколая відважний вояк повернувся на передову. Їхню групу саме скерували на оборону позицій Донецького летовища. Під пекельним ворожим вогнем з «градів», «ураганів» хлопці захищали цей стратегічний об’єкт. Там, під новітніми Фермопілами, українські «кіборги» демонстрували небачену мужність і самопосвяту. Бій за аеропорт ставав щораз жорсткішим, російські окупанти посилювали наступ. Горіла земля, осипались залізобетонні стіни. А наші хлопці стояли… Зранку 22 січня біля радіолокаційної станції летовища зав’язався великий бій. Українських воїнів накрили мінометним вогнем. Із туману підступили ворожі танки, замасковані під українські. Вони спробували взяти «кіборгів» у вогневе кільце. Зібравшись із силами під ранок, 23 січня, наші солдати розгромили нападників: знищено десятки окупантів і їх бойову техніку, кількох терористів взято в полон. У цій епічній битві, що розгорілась на першій лінії оборони Донецького аеропорту, відважно боровся, підбивши ворожу бронемашину, і по-геройськи загинув «кіборг» Іван Альберт. Волонтерів, які саме везли Іванові на фронт тепловізор, придбаний коштом Дубаневицької громади і заробітчан, зустріла сумна новина про його загибель. Скорбна звістка сколихнула і всю Городоччину. Важко в ці дні матері Героя, його дружині, дітям, сестрам і всій родині. Співчуваємо їм і тисячам матерів, дружин, діточок, які не дочекались з війни найрідніших. Вклоняємося подвигу Івана Альберта, подвигу тисяч солдатів, які ціною свого життя боронять Україну. Війна заби- рає кращих. Вічна їм пам’ять і слава! Ми не маємо морального права відступити! 27 січня тисячі мешканців району зустріли траурну процесію, що везла тіло Героя додому. Люди, вишикувавшись уздовж дороги і тримаючи в руках запалені лампадки, живі квіти, прийшли віддати шану захисникові. Зустрічали свого героя, клякнувши на коліна. На майдані Гайдамаків у Городку було відправлено панахиду. Після чого труну з тілом Героя доставлено у с.Вишня. Чин похорону відбувся позавчора, 28 січня. Поховали Івана Альберта у рідному селі Дубаневичі. Героя України в останню путь провела численна громада краю. Був на похороні й бойовий побратим Івана Альберта «кіборг» Андрій Сенечко, який від самого початку з ним на фронті і знаходився поруч в останні хвилини життя. Духівники, котрі здійснювали поховання, звертаючись до присутніх, зазначили: «Чин Івана Альберта – найвищий прояв самопосвяти, бо немає більшого подвигу, аніж життя своє покласти за ближнього і за Україну».
Роман СМІЛКА
Передрук із районної газети «Народна думка», №4 від 30 січня 2015 року
http://web.archive.org/…/20160516…/http://dubanevychi.info/…

 

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *