Україна у нас одна. Твір-роздум

Україна у нас одна. Твір-роздум

  У нашому суспільстві поширеною є думка про так званий «поділ» України на західну й східну частини, причому кожна з них нібито має свій колір. Цю думку нав’язують українському народу ті, хто в цьому зацікавлений або й просто не розуміється на сучасних національних проблемах держави.

   Справді, Україна сьогодні перебуває на дуже важкому етапі свого державотворення, і внутрішні ідейні розбіжності – це, напевно, її головна проблема. Одна частина українців сповідує культурні цінності Заходу, друга воліє рівнятися на Росію, третя вважає за необхідне повернутися до комуністичних ідеалів, четверта культивує націоналістичні ідеї… Чим це можна пояснити? На мою думку, такі труднощі є наслідком вимушеної роз’єднаності українських земель протягом тривалого перебування під владою, а відтак і політичним та культурним впливом різних держав.

  Небагато було в України можливостей об’єднати всі свої етнічні землі в одну державу: в середині ХVІІ століття, за часів Богдана Хмельницького, та в двадцятих роках століття минулого, коли 22 січня 1919 року було зроблено спробу об’єднати Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку. На жаль, ці можливості так і не були реалізовані: об’єднання були нетривкими, а українські землі знову  опинялися під владою інших держав.

  Ще Т.Шевченко, твори якого сповнені переживань за країну, пошматовану не лише сусідніми державами, а й внутрішніми проблемами, закликав українців єднатися заради боротьби за волю та гідне життя в своїй країні:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата.

Любітеся, брати мої,

Україну любіте.

  Палкими прихильниками соборності України були П.Куліш, І.Франко, М.Костомаров, В.Винниченко та багато інших українських письменників, громадських і культурних діячів. Зокрема, Олександру Олесю належать поетичні рявнені бажання бачити свою  державу єдиною, неподільною ні матеріально, ні духовно:

О, поведи ж нас, лицарський духу,

По вільній стежці життя та руху.

На тихі води,

На ясні зорі.

І в цю велику страшну годину

З’єднай в єдину всю Україну.

  Дуже прикро, що саме тепер, коли Україна, здобувши незалежність, нарешті може самостійно творити своє майбутнє, її гнітять внутрішні конфлікти – культурні й політичні непорозуміння її етнічних регіонів. На тлі масового зубожіння народу ростуть статки олігархів, гальмуються економічні та політичні реформи. Утверджується поступово плутократія.

 Проблеми у людей всіх регіонів України одні і ті ж – відсутність можливості заробити на достойне життя та відпочинок, звуження застосування демократії  у всіх сферах суспільного життя.   Сьогодні нам усім варто усвідомити, що наша країна не зможе повноцінно розвиватися й гідно представляти себе на світовій арені без внутрішньої злагодженості та єдності. Я вважаю, що стрижнем української соборності має бути духовна єдність нашого народу. Адже, що має більший вплив на львів’янина та донеччанина, кримчанина й полтавчанина, ніж усвідомлення себе творцем єдиної нації, яка має неповторну культуру, високорозвинені науку та економіку? Тільки бажання гордо заявити: «Я – українець» – може об’єднати громадян нашої величезної країни в одне ціле. Тому кожен із нас мусить дбати не про те, на кого рівнятися і до якої культури долучатися, а насамперед про свою єдину країну, про порозуміння й злагоду на всіх її землях.

Add a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *